Чотири робочі звички, які дорожче коштують команді, коли вона розподілена: Асинхронна передача справ (письмовий текст, що витримує вашу відсутність), Самовидимість (стан, зрозумілий без запитань), Швидкість ескалації (швидке перетворення застою на вирішене питання) та Координація часових поясів (планування з огляду на графік інших людей). Кожна звичка трапляється рівно у дванадцяти з тридцяти пар, тож кожна оцінюється за шкалою з дванадцяти можливих.

Тому що майже кожен погодиться з гарною звичкою, якщо запитати прямо, — а це не дає жодної інформації для аналізу. У парі обидва твердження описують щось розумне, тож вибір одного означає відмову від іншого. Це не робить тест неможливим підробити — жоден опитувальник для самооцінки не є таким, — але для підробки потрібна теорія про те, яка відповідь «правильна», а пари складені так, щоб таку теорію було важко сформувати.

Вони запитують, чи використовували ви особисто вісім конкретних способів роботи. П'ять із них реальні, а три — вигадані назви практик, яких не існує. Підтвердження вигаданих практик — це добре задокументована ознака того, що на опитувальник відповідають надто доброзичливо до себе. Якщо підтверджено дві або три вигадані практики, до результату додається примітка про те, що відповіді варто вважати попередніми. Ця примітка ніколи не змінює жодного з чотирьох балів за звички.

Ні, і це свідомо. Більшість пар зіставляють одну звичку з іншою, тож чотири показники не є незалежними, а їх сума дала б результат, що радше відображає те, як складені пари, ніж людину, яка відповідала. Ви отримуєте чотири рівні та кількість, що стоїть за кожним із них.